< Літературна презентація » Ірпінська загальноосвітня школа І-ІIІ ступенів №5


МЕНЮ

Банери

Статистика
Понедельник166
Вторник35
Среда161
Четверг150
Пятница135
Суббота138
Воскресенье137

Всего хитов:92
Было всего:92218
Рекорд:254



Літературна презентація

 

 

Сценарій літературного свята «Ворзель літературний»

 

Ведучий

Величний Ворзель і привітний,

Святих традицій царина,

В історії твоїй столітній

Живе одвічна таїна.

 

Тут композитори й поети,

Дерев зачувши голоси,

Втрапляли у міцні лабети

Цієї пишної краси.

 

От і Уварова-графиня,

Що в Ворзелі колись жила,

Оцим казковим краєвидом

Не милуватись не могла,

 

Бо в цім священнім тихім місці,

Де чутен дух старовини,

Шепоче липа на узліссі

Про всі події давнини:

 

Як жив колись тут авіатор,

І як актор відомий жив,

І як письменник Підмогильний

Писав тут і дітей учив.

 

І як місцеві партизани

Життя у жертву принесли,

Щоб у війні, страшній, кривавій,

Ми швидше би перемогли.

 

Як будувалась нова школа,

Як виріс новий дендропарк,

Як вознеслися храми Божі,

Освячуючи в душах лад…

 

Про все розкаже мудра липа:

Про те, чим зараз ми живем,

Про те, що діється у світі,

До чого прагнем, з чим ідем.

 

І буде Ворзель зеленіти

В розмаї ранньої весни.

І будуть в нім радіти діти –

Майбутнє ваше – тобто МИ!

 

Ми раді вітати в стінах нашої школи, що розташувалась у живописному селищі Ворзель, усіх присутніх. Дійсно, історія нашого селища є давньою і багатогранною. Зокрема, наш рідний Ворзель недарма звикли називати одвічною оазою композиторів та письменників. Розкішні наші караєвиди споглядало багато творчих очей, і саме Ворзель став винуватцем появи на світ Божий надзвичайної краси музичних та поетичних творів. Сьогодні ми запрошуємо вас вирушити у подорож літературними стежками нашого селища. І почнемо ми свій літературний маршрут із минулого, яке сягає 20-их років ХХ століття. Саме в цей час у Ворзелі мешкав та викладав у нашій школі українську мову та політграмоту визначний український письменник-модерніст Валер'ян Петрович Підмогильний.

Лишився образ твій: не зник, не згас, не стерся

На нашій живописній ворзельській землі.

Інтелігентний в'язень тюрем соловецьких

Наш Валер'ян в шкільних віконниць склі.

 

Вчителював у нашій п'ятій школі.

Заглиблений у тайни віщих слів,

Ніс людям вічні істини й поволі

Ввійшов в когорту праведних митців.

 

Чим завинив ти перед цим народом?

За що тебе назвали ворогом його?

Тому, що не вклонявся підлим словоблудам

І демагогам не давав підтримання свого.

 

І нині тужить Ворзель довоєнний

За тим, хто вбитий був у розквіт творчих сил.

А як писав відверто і натхненно.

Чому життєву чашу до кінця не спив?

 

Це риторичне запитання ми спрямовуємо до вічності, яка свято береже пам'ять про нашого вчителя і талановитого прозаїка-новатора. Учителі та учні нашої школи також не відпускають його образ у небуття. Тому науковий екскурс до історії створення «Світлиці Валер'яна Підмогильного» у школі та оповідь про сучасні надбання фондів нашого міні-музею пам'яті одного із найвизначніших українських письменників-модерністів надасть вам учениця 11 класу Щербина Яна.

(Прочитання ученицею доповіді)

Не можна також не згадати, що протягом століття, що минуло, у Ворзелі творили український літературний процес письменники Микола Рудь, Юрій Збанацький, Дмитро та Юрій Бедзики. А наступним пунктом нашої подорожі по літературному Ворзелю буде сучасне його письменство, яке із задоволенням представлять до вашої уваги учні нашої школи

Виступ 1.

Ворзельський письменник Леонід Закордонець тривалий час очолював медслужбу місцевого санаторію «Зірка», оскільки за освітою він лікар. Але першочерговим його покликанням, зважаючи на непересічний літературний талант, є, напевно, лікування людських душ. У поезії Леонід Олексійович є дійсно бездоганним майстром, оскільки тематика його творчості сягає усіх віх людського буття, а образність, метафоричність, асоціативність допомагають осягнути всю красу його поетичної думки. Народився Леонід Закордонець на Хмельниччині. По закінченні семи класів працював санітаром, згодом вступивши до медучилища. Далі – навчався у медінституті, працював у лікарні, закінчував ординатуру. 16 років керував медчастиною ворзельського санаторію «Україна». 1986 року брав участь у лікуванні та оздоровленні дітей, евакуйованих із Прип'яті та Чорнобиля. Далі – був головним лікарем санаторію «Зірка». Нині Леонід Закордонець перебуває на пенсійному відпочинку і не полишає своєї улюбленої поетичної творчості. Письменник є автором поетичних збірок «Вітрила», «Скальпелем і пером», «Дві любови», «Ці дні спалахують, минають», «І мав би я щастя», «Вода не спить» та інших. Сьогодні ми вам представляємо його поезію «Спіши добро зробити вчасно»:

Допоки серце б'ється власне

І ллється світло від зірок,

Спіши добро зробити вчасно,

Зроби потребою цей крок.

 

Хтось довго істину шукає,

Хтось блудить в нетрях самоти,

А в когось душу болем крає.

І їм потрібен тільки ти.

 

Прийди ж, як той Дерсу в негоду,

Відкрий їм небо голубе.

І ти, кровиночко народу,

Когось врятуєш. І себе.

Виступ 2.

Мабуть, ніщо у цім світі не трапляється випадково, і те, що у Ворзелі проживала талановита письменниця Юлія Бережко-Камінська - ще один шанс ворзелянам відчути гордість за мистецькі традиції свого живописного селища та доторкнутися до невичерпного мистецького джерела рідного краю. Молода письменниця разом із родиною мешкала в одному з найстаріших будинків Ворзеля, стіни якого пам’ятають давніх ворзелян, що оселились тут ще на початку минулого століття. У цьому, на її думку, і полягала таємниця незгасного творчого натхнення, що не полишало молоду жінку ні на мить. Цілюще ворзельське повітря, чарівні навколишні краєвиди та багате історичне минуле селища – то найголовніші чинники творчого успіху письменниці. Юлія Бережко-Камінська народилася 29 травня 1982 року у селі Чорнобаївка Білозерського району Херсонської області. Вірші Юлія почала писати з 8 років, публікуватися – з 11- ти. Навчаючись у школі, талановита учениця стала учасницею та переможицею багатьох обласних поетичних конкурсів, лауреатом Всеукраїнського конкурсу юних драматургів "Віримо”, посіла призове місце на Всеукраїнській учнівській олімпіаді (українська мова та література). По закінченні Академічного ліцею при Херсонському державному педагогічному університеті Юлія Бережко-Камінська вступила до Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка на факультет журналістики та української філології. Навчаючись, Юлія стала переможицею Поетичного фестивалю «Пристань менестрелів - 2008» у місті Балаклава, а також Київського молодіжного поетичного конкурсу „Королі ліри” (2008 рік). Невдовзі на Міжнародному конкурсі кращих українських творів молодих літераторів „Гранослов – 2008” Юлія Бережко-Камінська стала дипломантом. Незважаючи на свій молодий вік, Юлією зроблено надзвичайно багато. У літературній царині письменниця має вагомий творчий доробок, що охоплює всі літературні роди і більшість із жанрів. Крім цього, молода письменниця володіє трьома іноземними мовами та захоплюється грою на фортепіано та скрипці. До речі, музику та тексти до виконуваних нею пісень Юлія пише сама. Стосовно поетичних рядків Юлії Бережко-Камінської, що належать ворзельському періоду, то вони вражають глибиною чуттєвості та тонкого споглядання і зворушливого розуміння оточуючого. Ворзельська лірика поетеси є надзвичайно важливою для нас, ворзелян, оскільки в ній ми зустрічаємося зі своєю батьківщиною крізь призму талановитої, багатогранної творчості нащадка славетного українського генія Тараса Григоровича Шевченка Юлії Бережко-Камінської. Саме так, оскільки Великий Кобзар є дійсно пращуром Юлії по родовідній лінії матері письменниці. Знайомлячи вас із творчістю письменниці, яка тривалий час жила і працювала у Ворзелі, хочу прочитати, на мою думку, одну із кращих поезій Юлії Бережко-Камінської за назвою «Ромашка на асфальті»

Ромашка на асфальті

Крізь порепані шрами асфальту

На скупім сантиметрі землі

Жовтоока ромашка розкрила

Білі вії на сірому тлі.

 

Сонце руки її цілувало,

Вітерець її стан лоскотав,

І листок із берези спустився, -

Танцювати з ромашкою став.

 

Та недовгі були поцілунки –

Від сліпих і невмитих чобіт

На асфальті немовби сльозою

Залишився ромашковий слід.

 

Та новий промінець, як на диво,

Пробивається з латки-землі,

Бо судилось буяти любові

Й на черствому та сірому тлі.

16.08.99

Виступ 3.

Мріючи про спокійне, розмірене життя, ворзельський поет Вадим Шкода 14 років тому продав свою київську квартиру і переїхав до Ворзеля. За словами поета,ворзельське цілюще повітря, шепіт струнких сосен і рясний аромат бузку навесні народили в ньому гармонійне співзвуччя з навколишнім світом, бажання висловити свої емоції та враження у ваговитому слові, вражаючому образі. Народився Вадим Григорович у російському місті Хабаровськ у родині інженера-нафтовика. Закінчив геологічний факультет Московького університету ім. М. Ломоносова та вищі журналістські курси. Переїхавши працювати в Україну, Вадим Шкода увійшов до Спілки журналістів і невдовзі видав свою першу поетичну збірку «Важка розвідка». Після успіху книжки був зарахований до Спілки письменників України, де очолив Раду з питань російської літератури. На сьогоднішній день Вадим Григорович є автором півтора десятка книг віршів та прози. Письменник також є автором кіносценаріїв документальних та телевізійних фільмів, більшість із яких відзначена призами українських та міжнародних кінофестивалів. За плідну і визнану творчість письменника нагороджено Почесним знаком Спілки письменників України, а також численними урядовими нагородами. Сьогодні ми представляємо вам його поезію «Спомин»:

Бентежить душу спомин:

Я чую, як здалека,

Де гасне сонця промінь,

Хвилюється лелека.

Над озером кружляє

В холоднім небі синім

І щось там промовляє,

Неначе мати сину.

І голосно курличе,

Не відчуває втому,

Неначе слізно кличе

Мене ж бо він додому.

Летів би я, лелеко,

Летів до свого краю

Із мандр важких, далеких –

Та крил, на жаль, не маю.

Ворзель, 2009.

Виступ 4.

Михтодь (Методій) Іванович Волинець, літератор та економіст, проживає на одній із живописних вулиць Ворзеля протягом шістнадцяти останніх років. Народився 3 березня 1926 року в селі Іванівка (тепер Травневе) Коростишівського району Житомирської області у сім’ї колгоспників. Живучи протягом шістнадцяти років у нашому селищі, письменник в одному з інтерв’ю місцевій пресі назвав Ворзель священною землею. Михтодь Волинець зі своїм мистецьким світобаченням переконує читачів, що, на його думку, саме це місце вражає своєю пишною природою та цілющим повітрям. «Для мене Ворзель є священною зоною, - наголошує письменник, - оскільки ввібрав у себе найкращі риси української землі: багаті історичні пам’ятки, казкові краєвиди, добрих і щирих людей. Мешкаючи на ворзельській землі шістнадцять років, я став ворзелянином, який не забув свого батьківського гнізда і знайомить своїх сучасників із історією незабутніх серцю місць. І сьогодні я з упевненістю можу сказати, що дійсно закоханий у Ворзель, який називаю українським едемом». Поетичне бачення світу Михтодя Волинця визначає його глибока, прониклива громадянська лірика. Незважаючи на тяжкі життєві поневіряння митця та його стійкі політичні переконання в роки тоталітаризму в Україні, поет і громадянин Михтодь Волинець відкривається для нас і як переконливий тонкий, душевний лірик, про що свідчать його романтичні інтимні поезії. Тож, гадаю, що знайомство з поезією Михтодя Волинця повиннно знайти відгук у душі кожного з нас. Пропоную до вашої уваги поезію з інтимної збірки «Марійка» за назвою «Побачення»:

 

Іржаві грати. Гул машини.

І ти, стривожена, сумна,

Немов сполохана пташина

Грудьми припала до вікна.

Які болючі ці хвилини!

Кипить душа, уста ж – німі.

Ти, наче квітка з України,

Мені явилася в пітьмі.

Була. Помріяли. Розстання.

Було все це чи не було?

Невже народжене кохання

З тобою в безвість відійшло?

Виступ 5.

Поетесу Наталію Рохманюк доля звела з нашим селищем невипадково, оскільки так глибоко і закохано написати про Ворзель не зміг би жоден із його гостей. Тому цю романтичну, красиву жінку гостею тут не назвеш – душа Наталії є спорідненою з нашою батьківщиною, з її винятково чистою природою, зі старою графською школою, що стала для неї рідною за нетривалий час. Наталія Борисівна приїхала до Приірпіння з «Краси України, Подолля...», з Вінниччини. 1984 року доля розпорядилася так, що разом із сім’єю поетеса опинилася у приірпінському Гостомелі, де, власне, проживає і зараз. Працюючи в Приірпінні, почала цікавитися його історією, відвідувати музеї, виставки, славетні місця цього живописного шматочка Київщини. Так, поділяючи її інтерес до всього нового та незвіданого, одна з колег Наталії Рохманюк порадила з’їздити до Ворзеля помилуватися чарівною красою, багатством історичної пам’яті та цілющим повітрям «українського Кисловодська». Вийшовши з електропотягу, жінка в одну мить опинилася у казці. Її романтична, поетична натура відразу відчула свіжий подих ідилічності та усвідомила, що потрапила до колиски краси і тиші. До цього додалося надзвичайно свіже, живильне повітря, після занурення в яке настало легке запаморочення. Усе це разом спонукало поетесу у майбутньому приїздити сюди якнайчастіше. Незабаром її запросили викладати у ворзельській школі світову літературу. Колектив школи прийняв Наталію Борисівну як рідну. У цих стінах народилося чимало поезій, поява яких була спричинена довколишньою красою та зустрічами з людьми, які стали для неї чимось більшим ніж просто знайомі. Презентую вам поезію Наталії Рохманюк «Українському Версалю:

Українському Версалю

Незбагненний, як світла печаль,

Як прозорий осінній пейзаж,

Український натхненний Версаль,

Рідний Ворзелю, красеню наш!

 

Ми до тебе з далеких країв

Під святий повертаємось кров

І несемо на отчий поріг

Щире серце і вірну любов.

 

Тут зустрінемо друзів, братів,

Тут в обійми коханню впадем,

Сонце стрінемо в ранній порі

І зорею до слави зійдем.

 

Мудрий Ворзелю, ти – не Париж,

Але й там таких сосен немає.

Облюбований Богом згори,

Ти для нас став земним нашим раєм.

 

Розцвітай же, земля королів!

Рідний Ворзелю, вічно живи!

І синівський доземний уклін

Від усіх нас сьогодні прийми.

10.09.2005

 

Виступ 6.

Хочемо також представити вам учителя нашої школи Тищенко Ірину Володимирівну, яка протягом усього терміну праці у нашому навчальному закладі виявила себе творчим педагогом, оскільки сама захоплюється віршуванням, а також навчає цьому своїх учнів. Ірина Володимирівна навчає учнів української мови та літератури з 1995 року. Потяг до поетичної творчості відчула у собі не одразу. Перебуваючи на курсах підвищення кваліфікації педкадрів у місті Біла Церква, учитель відвідувала лекції літературознавця та поетеси Любові Завіщаної, яка своїм талантом надихнула на письменство не одного свого студійця. Повернувшись додому, педагог взялася за перо і використовує свій цей дар на уроках і в позакласній роботі. Ірина Тищенко, аби виявляти та розвивати таланти своїх учнів, започаткувала у школі гурток поетичного слова «Сузір'я», до якого увійшло все охоче до письменства учнівство. Цього року, коли Україна святкує 200-літній Шевченковий ювілей, у школі проводився конкурс учнівської поетичної шевченкіани. У цих літературних змаганнях перемогли учні 8 класу: Соколов Ярослав, Олійник Андрій та Столярчук Маргарита. На творчий доробок своїх учнів учителька відгукнулася поезією, у посвяті до якої зазначено: Тарасові Шевченку та учням ворзельської школи:

Прийшовши крізь століття в сьогодення,

Шевченко – наш сучасник, наш трибун,

Пророк високого народного натхнення,

Наш геній правди, істини віщун.

 

Для нього час не має меж і рамок,

Він вічним є, як сам Господній світ,

Володар духу, що завжди живе із нами,

Тому у дусі тім трива його політ.

 

Духовний поступ цей – то віра й сподівання,

Що живі ми і в майбуття йдемо,

На те, що нас ніколи не назвуть рабами,

На те, що всі кайдани ми розірвемо.

 

Ми – самобутні, ми – непересічні,

Ми – українці у незміннім прагненні висот.

І з нашою державою ми – вічні,

Ми – нація Шевченка, ми – народ.

Ведучий.

Гадаю, що настав час познайомити вас із майбутнім нашого ворзельського письменства. Річ у тім, що в нашій школі навчаються дуже талановиті юні поети. Ми запропонували їм самим презентувати власну творчість. Тому до вашої уваги ми пропонуємо знайомство із поетами-початківцями Дзюбою Анастасією, Столярчук Маргаритою, Олійником Андрієм, Богданом Михайлом.

Запрошуємо до слова гостей свята.

Знайомство із літературною спадщиною нашого селища добігло кінця, але нескінченними є вікові ворзельські літературні традиції, якими по праву гордиться наше селище. Зважаючи на безперервний зв'язок між поколіннями, у чому ви сьогодні переконалися, ми можемо впевнено заявити, що ворзеляни, і наші школярі зокрема, ніколи не забудуть про письменство минулого, активно досліджуватимуть його літературну спадщину, а також високо нестимуть прапор літературного слова у майбутнє. Дякуємо всім за увагу!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Хочемо також представити вам учителя нашої школи Тищенко Ірину Володимирівну, яка протягом усього терміну праці у нашому навчальному закладі виявила себе творчим педагогом, оскільки сама захоплюється віршуванням, а також навчає цьому своїх учнів. Ірина Володимирівна навчає учнів української мови та літератури з 1995 року. Потяг до поетичної творчості відчула у собі не одразу. Перебуваючи на курсах підвищення кваліфікації педкадрів у місті Біла Церква, учитель відвідувала лекції літературознавця та поетеси Любові Завіщаної, яка своїм талантом надихнула на письменство не одного свого студійця. Повернувшись додому, педагог взялася за перо і використовує свій цей дар на уроках і в позакласній роботі. Ірина Тищенко, аби виявляти та розвивати таланти своїх учнів, започаткувала у школі гурток поетичного слова «Сузір'я», до якого увійшло все охоче до письменства учнівство. Цього року, коли Україна святкує 200-літній Шевченковий ювілей, у школі проводився конкурс учнівської поетичної шевченкіани. У цих літературних змаганнях перемогли учні 8 класу: Соколов Ярослав, Олійник Андрій та Столярчук Маргарита. На творчий доробок своїх учнів учителька відгукнулася поезією, у посвяті до якої зазначено: Тарасові Шевченку та учням ворзельської школи:

Прийшовши крізь століття в сьогодення,

Шевченко – наш сучасник, наш трибун,

Пророк високого народного натхнення,

Наш геній правди, істини віщун.

 

Для нього час не має меж і рамок,

Він вічним є, як сам Господній світ,

Володар духу, що завжди живе із нами,

Тому у дусі тім трива його політ.

 

Духовний поступ цей – то віра й сподівання,

Що живі ми і в майбуття йдемо,

На те, що нас ніколи не назвуть рабами,

На те, що всі кайдани ми розірвемо.

 

Ми – самобутні, ми – непересічні,

Ми – українці у незміннім прагненні висот.

І з нашою державою ми – вічні,

Ми – нація Шевченка, ми – народ.

Письменство Ворзеля: минуле, сучасне, майбутнє.

(Спільний захід з вчителем української мови та літератури Тищенко І.В.)