МЕНЮ

Банери

Статистика
Понедельник60
Вторник151
Среда117
Четверг94
Пятница92
Суббота101
Воскресенье105

Всего хитов:214
Было всего:46118
Рекорд:254



Історія України

 
Гарбуз Тетяна Дмитрівна,

учитель історії

Ірпінської ЗОШ І-ІІІ ст. № 5

Тема. Анна Ярославівна,  королева Франції.

 

Мета:

  • дослідити роль особистості в історії України і людства;
  • поглибити і розширити знання учнів про історію України;
  • виховувати в учнів почуття національної гордості та громадянської відповідальності.

 

Учитель:

Далеке від нас ХІ ст. Київська Русь. Княжіння Ярослава Мудрого. Люди і долі; якими вони були: кохали, були коханими, страждали, вірили, втрачали…,  чи були щасливі, як боролись за своє щастя,  чи вільні були у своєму виборі державні мужі: князі, князівни, княжичі, бояри.

Сьогодні зустрінемось із князівною Анною Ярославівною, донькою князя Київського Ярослава Мудрого. Обережно, з великою любов’ю до неї спробуємо пізнати її долю як жінки.

Прочитаний роман французької письменниці Режіни Дефорж "Анна Київська”, дослідження французького графа де Ке де Сент-Емура – Анна Русинка королева Франції і графиня Валуа”, новела українських письменників Юрія Колесниченка, Юрія Хорунжого "Сага про Ярославен” допоможуть уявити життя князівни  Київської.

Погляд історика.

 

Учень:  "Давньоруська держава за Ярослава, що об`єднала усі східнослов`янські землі, була найбільшою за розмірами і наймогутнішою державою Європи. Київський князь Ярослав Мудрий, як і його батько Володимир, користувались значним авторитетом у міжнародній політиці”.

Борис Греков.

У зовнішній політиці Ярослав Мудрий надавав перевагу  дипломатії та династичним шлюбам, а  не силі зброї. Королі Європейських держав вважали за честь вступити в родинні зв”язки з київським князем.

Усі три доньки Ярослава вийшли заміж за монархів: Єлизавета – за норвезького принца Гарольда Сміливого, який пізніше став королем, а після його смерті – за датського короля;  Анастасія – за угорського короля Андрія І; наймолодша Анна – за короля Франції Генріха І.

Чому саме Франція… Анна виходить заміж за короля Генріха І.

Учень:   Граф де Ке де Сент-Емур: "Одинадцятий вік розпочався боротьбою між церквою та королівською владою. Церква усякими способами впливала на мораль, суспільне життя, норми моралі. Церква забороняла подружжя у Франції аж до сьомого коліна свояцтва. Молодий король Генріх І  змушений був підкоритись цим вимогам церкви.

Утративши в 1044 році свою дружину Матільду, яка не залишила йому синів наслідників престолу, він довго вагався з вибором другої дружини.

 

Учениця: І ось він почув похвали для красоти однієї молодої князівни, якої отець панував на другім кінці Європи, десь у сусідстві Візантії. Якщо одружитись з Анною, то можливо уникнути нагляду  особистим життям з боку церкви. Анна – була зрештою з усякого погляду гідна стати дружиною онука Гуго Капета.

 

Учитель:  Слово біографу (мультимедійна заставка).

 

Учень: Народилась Анна 1024 року, в Києві, є припущення що в Новгороді. Вродлива, освічена, знала кілька іноземних мов, від батька переняйла любов до книжок, зібрала непогану бібліотеку, в основному з творів давногрецьких і римських авторів, письменників раннього середньовіччя.

 

Учениця: Близько 1049 року Анна, в супроводі братів їде до Новгорода, щоб

попрощатися з містом, де вона народилась. Під час прощального банкету княжна потайки зустрічається з молодим  батьковим дружинником Пилипом, і вони  закохуються одне в одне.

Тим часом до Києва приїздять два французьких єпископи сватати Анну за свого короля Генріха.

 

Учениця: "Тривожно забилося серце у князівни… За три дні Ярослав наказав

запросити послів. Великий князь після нетривалої бесіди  з послами дав згоду

на шлюб своєї доньки з королем Франції. Очі єпископів засяяли від задоволення, і вони, не криючись, почали пильно розглядати свою  майбутню королеву, яку покликано до урочистої зали. Струнка, горда, вродлива була молода князівна, -  О, Генріхові сподобається молода  дружина, і він щедро винагородить своїх посланців…”

Сага про Ярославен.

Юрій Колесниченко, Юрій Хорунжий.

 

Учениця: Режіна Дефорж. "Київська княжна вирушає до далекої країни разом із своєю молочною матір`ю Оленою та її донькою Іриною. Її супроводжує аж до Кракова загін князівської дружини, до якого входить Пилип. З Кракова загін повертається до Києва, а Пилип відбивається від нього, спотворює собі обличчя й наймається до французьких охоронців королівської нареченої. В ім`я любові до Анни він стає Рубуюватим лицарем у срібній масці і кохає її все свідоме життя… хоча вона недоступна, адже королева. А що Анна?

 

Учениця: Вперше побачила Генріха, підїжджаючи до Реймсу. Розчарування князівни важко й уявити: їй вклонився сорокорічний похмурий чоловік з ріденькою борідкою, невисокий на зріст, він жадібно припав поглядом до неї – молодої, гарної. Не опустивши долу очей, вона спогорда дивилась на майбутнього чоловіка – повелителя.

А уява ще в Києві вимальовувала собі образ короля Генріха, який можливо, стане коханим, її чоловіком. Це був високий вродливий юнак, сміливий воїн. Вона відгонила думку про шлюб як про політичний крок, здійсненим її мудрим батьком в ім`я дружби і миру між двома державами. Анні хотілось, вийти заміж за Генріха кохаючи і бути коханою… Так могло бути лише  з Пилипом. ЧАле и знав батько, що було на серці в Анни?!

 

Учень: В травні 1049 року Анна і Генріх вінчаються. Молода королева поступово  входить у світське життя Франції – країни, на той час помітно відсталігної за Київську Русь. А закоханий в Анну Пилип лишається у Франції.

 

Учитель: По-різному дослідники описують життя Анни з Генріхом: тут є багато запитань: чи була Анна щасливою, коханою, чи кохала сама хвилі щастя як жінка, як мати, як королева правителька.

Анна ощасливила Генріха трьома синами: Філіп, що панував по свойому батькові, Роберт, що вмер молодим,  Гуго Великий, пізніше графа Крепі,  праотець королівської родини Вермандуа.

Мріяла Анна про добре виховання синів і докладала до цього зусиль. Були певні розчарування: хлопців не дуже цікавило навчання, книжки. Полювання, гульки, розбещеність посіли чільне місце в їхньому житті.

Як мати, вона відчула радість і гордість за сина Філіпа (можливо Пилипа). Це був травень 1059 року, коли в Реймсі ще за життя Генріха І коронували Філіпа – як наступника престолу.

В природі різні кольори, їх основних сім (червоний, оранжевий, жовтий, зелений, голубий, синій, фіолетовий).

("Кольори через веселку "- таблиця на екрані)

Життя Анни наповнювалось різними барвами, а чорна барва її вбрання свідчила, що вона овдовіла… 1060 року помер Генріх І. Темні кольори у відносинах із сином Філіпом, самотність у замку Санліс.

 

Учениця: — Чи принесло радість Анні життя в Санлісі?

- По сусідству з Санлісом знаходився замок могутнього феодала графа Рауля Крепі де Валуа, нащадка грізного Карла Великого. За життя короля Генріха  його кузен  Крепі де Валуа стримував свої почуття, до королеви після смерті Гннріха він перший наніс Анні візит.

 

Учень: Граф де Ке де Сент-Емур:

"Граф Рауль увіз її як звичайну пастушку і привіз до своєї столиці Крепі в  Валуа, один священник чи то добровільно чи під примусом дав їм шлюб”. Не  сприйняла Франція цього шлюбу, лише завдяк "визначній потужності кохання і великої любові закоханої вдалось всі перешкоди подалати в ім`я любові”. Грають веселкою життєрадісні бареви: червона, жовта.

З графом Раулем Крепі де Валуа Анна була щаслива до 1074 року. 6 вересня 1074 року Анна повертається до двору сина Філіпа. На деякий час залишаємо Анну…

 

Учениця: А що Пилип, лицар у срібній масці?

Режіна Дефорж: Зустріч Рубцоватого з герцогом  Вільгельмом Завойовником.

" – В ім`я любові до королеви Анни вбийте мене?”

Театралізований виступ

 

Вільгельм:

- Хто ти? Чому ти не хочеш звіритися мені? Я клянусь на хресті нашого Господа,

що ніколи нікому не розповім того, чим ти зі мною  поділишся.

Пилип:

- Покляніться, що ніколи нічого не скажете їй!

Вільгельм:

- Клянусь.

Пилип:

- Ви мовчите… Тож самі бачите, що я маю слушність, прагнучи смерті.

Вільгельм:

- Тільки не від мене ти її знайдеш!

Пилип:

- Після всього, що я вам розповів, я не можу більше жити. Королева ніколи не повинна дізнатись, що сталось зі мною.

Вільгельм:

- Хто їй розповість про це? Принаймі я цього не зроблю. Хіба ти забув про мою клятву.

Пилип:

- Я сподівався, що ви дізнались про моє кохання до неї, вб”єте мене.

Вільгельм:

- Безперечно, когось іншого я вбив би. Але ти, як і я, кохаєш королеву чистим коханням. У мене не вистачило б мужності зробити з собою те, що зробив задля неї ти. Ти сподівався зажити слави в боях, гадав, що королева, почувши про цю славу, спитає себе:  що то за хоробрий рицар з таким потворним обличчям? Ти прагнув навіть більшого: аби  поголос про твої подвиги примусив її забути про своє скалічене обличчя.

Пилип:

- Я не зажив слави й не став рицарем.

Вільгельм:

- Я рицар і можу посвятити в рицарі кожного, кого схочу, а особливо того,

хто гідний цього!

 

Учитель:

Життя Пилипа було наповнене тільки думками про Анну; походи, два роки проведені в Палестині не згасили любові до Ани. І нарешті доля змилостивилася над ним; Анна вирішує відвідати  Русь, запрошує супроводжувати її Рубцоватого рицаря. В цьому допомагає їй Вільгельм.

Можливо це епізод в житті Анни художній вимисел … однак звернимось до нього.

 

Учень. Граф де Ке де Сент-Емур писав:

"Одні твердять, що Анна вернулась на Русь; цей, здогад, зрештою не опертий ні на якім  докладнім факті. Годі допустити, щоби чверть століття по опущенню краю князівна зфранцузившися зовсім  захотіла кінчити свої дні на берегах Дніпра”.

Режіна Дефорж у своєму романі описує повернення Анни в Новгород.

 

Тетралізований виступ

 

 Вільгельм:

- Хотів би туди повернутися?

 Пилип:

-  Без неї? Хіба ти, королю, не розумієш, що те місто було найкращим, бо схоже на неї, бо горде й вільне, як вона? Новгород без княжни – це вже не Новгород, а  звичайнісіньке місто.

Вільгельм:

- Гаразд. Друже, отямся! Гадаю, ти не розкиснеш мов жінка. Брате мій, королева Анна запрошує тебе до себе. Вона хоче помолитись на могилі  своєї матері. І бажає, щоб ти супроводив її в дорозі.(Виходить).

Анна:

-Сідай і поділи зі мною цей сніданок. Ти радий, що знову побачиш наш рідний край!

Пилип:

-Радий, бо я побачу його з тобою!

 

Анна:

- Я боюсь, що не доїду до Новгорода… Ні, не перебивай мене. Мої хворі очі вже ледве розрізняють світло. Я відчуваю, як сонце припікає мені чоло, але бачу його. Чи згоден ти, друже, бути моїми очима, якщо доберуся до рідного міста ще  живою?

Пилип:

- Не кажи такого, ти житимеш і бачитимеш.

Анна:

- Любий мій, мабуть, ти страшенно настраждався! Але під цими рубцями я знову впізнаю тебе. Ти гарний під моїми пальцями, гарний і молодий… Який ти молодий.

Автор: В Анни помалу підіймалась гарячка. Вона скаржилась на гострий біль у голові, а з її очей почала виділятись кров`ю рідина.

Пилип виніс Анну на ніс судна. Її  осліплі очі не бачили, але вона чула спів і передзвін на новгородських дзвіницях. Її обличчя світилось великим щастям.

Анна:

- Який сьогодні день.

Пилип:

- П`яте вересня – королево.

Анна:

- Розповідай -  а небо й досі таке саме широке.

Пилип:

- Воно величне – таке величезне, як моє кохання до тебе?

Анна:

- Любий мій, моє кохання  анітрохи не менше. Я не можу втримати життя… Не знаю, чи зможу живою торкнутися землі моєї батьківщини… Якщо цього не станеться, понеси мене на руках, опусти на землю й поклади мені в руку пригорщу цієї землі…А потім, коли єпископ поблагословить моє тіло,  наповниш човен соломою й покладеш мене… Підпалиш солому й  пустиш човна на воду…

Пилип:

- Таж це – язичницький звичай наших предків!

Анна:

- Я знаю, але така моя воля. Я більше не належу Русі, ця земля вже не моя. Я хочу змішатись із землею, і щоб я знову відродилась в  травах, і в листі дерев.

Пилип:

- Обіцяю, хоч це дуже жорстоко!

Ведучий: Коли вони причалювали до берега, Анна вже помирала. Цілий день тіло Анни, королеви Франції, було виставлене на помості для прощання. Увечері Пилип переніс Анну на човен, прикрашений квітами, зеленим гіллям

і стрічками.

За наказом князя Єпископ востаннє поблагословив покійницю. Потім Пилип підпалив солому й  відштовхнув човна від берега.  І тоді  натовп           вражено загув: в останню мить Пилип стрибнув в охоплений полум`ям човен.

Невдовзі Пилип був уже далеко від берега.

Пилип: Люба моя! Ми більше ніколи не розлучатимемося… Зараз ми побачимо тих, кого так любили.Незабаром ті, хто нас любить, приєднаються до нас…Наші душі назавжди поєднаються. Русалки підхоплять нашу пісню про кохання… Анно, люба моя… Я йду до тебе…

Автор: Багато століть у Новгороді й  Санлісі церква святкує 5 вересня День Анни, могила якої в новгородському небі!

 

Учитель: Закінчуємо, розповідати, малювати портрет королеви Франції- доньки  української землі – Анни Ярославівни. Якби маляр взяв свою палітру, якими барвами змалював би кохання Анни?

А ви якими?

 

(Діти пропонують свій варіант, викладаючи кольори на палітру, яка намальована на дошці).

 

Учитель: Нехай ці квіти нагадують нам про вічне кохання чудової жінки –

Анни  Ярославівни, королеви Франції.